ссылка на стр. Паралімпійський рух в Україні   ссылка на стр. Дефлимпийский спорт
Головне меню
Головна
Паралімпіада2018
Новини
Відеоновини
Події
Статті
Пошук
Посилання
Контакти
Відеогалерея
Фотогалерея
Спорт інвалідів України
Паралімпійський
Дефлімпійський
Факти з історії спорту
Наші спортивні об'єкти
Національний центр
Західний центр
Тендери
Законодавство
Законодавчі акти
Пошук
Календар новин
Липень ( 2018 ) :
ПнВтСрЧтПтСбВс
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
<< Поперед. Наступ.>>
До нас завітали

free counters

Live Traffic Feed
Світлана Трифонова Надіслати електронною поштою
08.11.2008

ВАЖКІ СТАРТИ СВІТЛАНИ ТРИФОНОВОЇ

Коли на дистанції Світлана Трифонова, їй завжди хочеться побажати вдалого медального фінішу


Прекрасно розуміючи несправедливість міжнародних класифікаторів у ставленні до українських паралімпійців, просто з подвійною енергією вболіваєш за наших спортсменів, справжніх героїв.
Їм не достатньо перемогти суперників, їм необхідно перемогти свідомість "спортивних" чиновників. Це дуже складно. Саме на це пішли роки тренувань. Важких. Щоденних. Багатогодинних.
Піти нема з чим!
Але як фінішувати раніше тих, хто здоровіший тебе? Може, це слово не зовсім правильно застосовано тут, але ж клас – різний...
Все це "болюча" тема не тільки для Світлани Трифонової, але й для багатьох тих, хто попав під "гострий ніж класифікаторів". Але не будемо про сумне.
Світлана, згідно традиції, що склалась, почала збирати нагороди з бронзи. Потім плавно переключилась на срібло. Традиція.
Хоча приходиться повторятись, але, чесне слово, бачити наших дівчаток на одному п’єдесталі це – гордість за них, за команду, за країну.
Оленка Акопян, котра пройшла разом із Трифоновою і Кириченко по гірським трасам Нагано і в однаковій мірі "поїла" гіркого гірськолижного хліба, сьогодні, приїхавши повболівати за команду, дуже раділа за тріо красунь та хлопців-медалістів.
Але, якщо чесно, признавалась бронзова медалістка Нагано, вона дуже хотіла б, щоб у Світланки усе склалось так, як вона того хоче.

Сьогодні Трифонова усміхається, ось і добре. Бронзова медаль Світлани в Нагано, тріумф в Солт-Лейк-Сіті і ось ще медальна траса в Турині. Здорово! Але все ще попереду.

Так, буде важко. Будуть образи. Але раз ти вже тут, то всі ми прекрасно знаємо, як, стиснувши кулаки та зуби, Трифонова рветься в самий вир боротьби і досягне свого.
Їй це дуже потрібно. Вона повинна розповісти своєму сину про те, як боролась за звучність його роду. Микита поки-що маленький і багато чого не зрозуміє. Але це не важливо.
Просто він дуже любить свою маму і дуже чекає її повернення додому. Ось тепер-то у нього буде багато часу погратись з мамою. Змагання закінчуються, і збори закінчуються.

Складною вийшла розповідь про Трифонову... А хіба є щось просте в її долі? Саме тому всі ми хочемо побажати Світлані Трифоновій вдало пройти всі круги Білої Паралімпіади.

14 березня 2006 року


СВІТЛАНА ТРИФОНОВА – ОДНОЛЮБ

Коли є сонце в очах - легко бути щасливою... А ще і бронзова нагорода першого дня змагань!

Чоловік - один, син - один, і звички одні.
В Америці Світлана починала з бронзової медалі. І тут, у Турині, вона не стала випробувати долю. За традицією замкнула  тріо найкращих у світі.
Якщо чесно, то в медаль після багатьох помилок в стрільбі вірилось важко. Чотири "бублики" були приголомшливими. Відчуття програшу вже кружляло над стадіоном...
Однак, потрібно надто добре знати Світланку, щоб повірити у те, що вона може здатись. Поразки на вогневому рубежі буквально стимулювала її – Світлана змогла зібратись і навіть згадати, що з її досвідом можна творити чудеса.
Ось це чудо вона і сотворила. Максимально нарощуючи швидкість, Трифонова не тільки зуміла пройти вогневий рубіж, але й фінішувати третьою. Як потім призналась сама бронзова прима Турину -2006, їй дуже допомогли вболівальники, які так відчайдушно за неї переживали.
Допомогли добрі слова товаришів по команді, тренерів і просто всіх тих, хто в неї вірив. І це вже не кажучи про те, який "засекречений" інструктаж дав їй Валерій Михайлович Сушкевич.
Світлана після фінішу була дуже щасливою. Вона посилала свої легкі повітряні поцілунки в об’єктиви кінокамер, дуже вірячи в те, що вони долетять до України, до любих її серцю сина, чоловіка, мами та сестер. А ми всі, хто до червоних долонь аплодували представницям Києва та Дніпропетровська, були дуже задоволені тим, що Світлана усміхається.
Коли є сонце в очах, то легко бути щасливою. А щасливі люди завжди добиваються такого, про що інші просто мріють.

Зрозуміло, що всі приїхали до Турину за медалями. Кожен – за своєю. Медаль Трифонової – це медаль емоцій.
В кінці змагань всі були неймовірно щасливі – досить врожайним вдався день. А попереду – нові старти.


11 березня 2006 року

 

 
< Попередня   Наступна >