ссылка на стр. Паралімпійський рух в Україні   ссылка на стр. Дефлимпийский спорт
Головне меню
Головна
Паралімпіада2018
Новини
Відеоновини
Події
Статті
Пошук
Посилання
Контакти
Відеогалерея
Фотогалерея
Спорт інвалідів України
Паралімпійський
Дефлімпійський
Факти з історії спорту
Наші спортивні об'єкти
Національний центр
Західний центр
Тендери
Законодавство
Законодавчі акти
Пошук
Календар новин
Липень ( 2018 ) :
ПнВтСрЧтПтСбВс
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
<< Поперед. Наступ.>>
До нас завітали

free counters

Live Traffic Feed
В.Сушкевич: «Нам вдалося підняти самосвідомість нації ще на один щабель». Надіслати електронною поштою
Написав Прес-служба НКСІУ   
19.12.2008

Напередодні Нового 2009 року кореспонденту видання «Welcome to Ukraine»  Марині Гудзеватій вдалось поспілкуватись з  президентом Національного паралімпійського комітету України Валерієм Сушкевичем. Ми вирішили розмістити цю цікаву та змістовну розмову для Вашого огляду на нашій веб-сторінці.

Валерію Михайловичу, цього року українська паралімпійська збірна здійснила чи не найбільший прорив в історії всього вітчизняного спорту. Як ви думаєте, що цьому посприяло?

Ваше запитання доволі типове. Ще в Пекіні нам не давали проходу провідні спортивні агенції світу, які просили прокоментувати, як Ви сказали, прорив українського паралімпійського спорту. Це дивувало багатьох, адже не є секретом, — і це м’яко кажучи, — помірні показники України в економічній, фінансовій і, особливо, соціальній сферах.

Досягнення наших паралімпійців – це яскравий приклад того, яких результатів може досягти Україна за умови існування системної державної політики в якійсь певній           сфері.

Наша команда не орієнтувалася на дуже високі місця — ми повинні були виступити не гірше, ніж на попередній Паралімпіаді в Афінах, де ми здобули 6-те місце. Тоді це також був феноменальний результат.

Цьогорічна перемога — це не випадок, це стала тенденція до високого результату, адже сьогодні на міжнародному рівні говорять про те, що Україна має найшвидші темпи розвитку паралімпізму у світі, таких темпів не знала жодна країна. Причини цього — поєднання державної політики і кореляція того, що хочуть зробити інваліди в нашій пострадянської країні.

Такої державної системи, що поєднана з громадським паралімпійським рухом, немає в світі, це наша розробка, наше ноу-хау. В ній задіяне Міністерство молоді і спорту, Національний паралімпійський комітет і державна система розвитку фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт». В кожній області є підрозділ «Інваспорту», який має як державне, так і регіональне фінансування. Також в кожній області створена дитячо-юнацька спортивна школа для дітей-інвалідів. На пострадянському просторі єдина Україна створила паралімпійську базу, одну з найкращих у Європі.

Досягнення наших паралімпійців — це приклад того, що можуть інваліди, якщо їм надати певний рівень рівних прав і можливостей.

Нині український спортсмен-інвалід конкурентноспроможний спортсменам тих країн, в яких рівень благополуччя людей і ставлення суспільства є набагато вищими та кращими. Його перемога в спорті стає перемогою в житті, що співзвучно з одним з лозунгів Національного паралімпійського комітету України: «Від перемог у спорті до перемог у житті». Звичайно, було б неправдою твердження про те, що кожен інвалід в Україні має рівний доступ до фізкультури і спорту. Але саме через спорт ми почали відкривати для інвалідів двері в світ здорових людей.

Наскільки змінилося ставлення до людей з обмеженими можливостями в Україні за роки її незалежності?

Проблема інвалідів в Україні – це не стільки проблема самих інвалідів, скільки проблема свідомості суспільства. Чим менший у суспільства рівень дискримінації по відношенню до громадян з інвалідністю, тим менший відсоток «інвалідності», тобто хвороби, воно має. Це співвідношення в нашій країні змінюється дуже позитивно. Наші співвітчизники пишаються паралімпійцями. Ми отримуємо величезну кількість листів, в яких люди пишуть, що саме спортсмени-інваліди примусили їх по-іншому подивитися на своє життя, «взяти себе в руки» і досягати результатів для себе, для своєї сім’ї і для країни.

Сьогодні наші паралімпійці – це національні герої. Їх впізнають на вулицях, їх вітають, висловлюють своє захоплення.

Знаєте, інваліди відкрили очі владі на їхні можливості. Спортсмен-інвалід здобував перемогу не тільки в Пекіні, але й в українському суспільстві, в українській владі. Він звертав увагу на тих людей, яких поки що ігнорують у освіті, працевлаштуванні, доступності соціальної інфраструктури, вихованні дітей-інвалідів та інших сферах життя.

2008 рік став феноменальним: начебто у відповідь на перемоги спортсменів, буквально через два тижні після закінчення паралімпіади, 24 вересня 2008 року, Президент Ющенко на Генеральній Асамблеї ООН підписав Конвенцію про права інвалідів та Факультативний протокол до неї. А це значить, що Україна зобов’язалася забезпечувати права інвалідів. Наразі – питання ратифікації нашою державою цього важливого міжнародного документу.

Українці показали вражаючий результат —  41% спортсменів від загального складу паралімпійської збірної команди України здобули медалі.  

Це не випадковість. І я як Голова профільного комітету Верховної Ради України, і наша команда усвідомлюємо, що кожна неефективно витрачена на участь у міжнародних змаганнях копійка відбирається у іншої соціально незабезпеченої людини-інваліда.

Ми вважаємо, що людина, яка їде на змагання найвищого рівня, не повинна сповідувати лише принцип «головне не перемога, а участь». Національний паралімпійський комітет України має багато критеріїв відбору у збірну, і завойована ліцензія — це лише один з них. Ліцензія має бути підкріплена відповідним результатом, морально-вольовими якостями, дотриманням спортивної дисципліни. У нас завжди великий відсоток «медальності». Звичайно, спорт — це спорт: є перемоги, є поразки. Ми могли б завоювати ще більше медалей, адже десятки результатів, показаних на Паралімпіаді, були нижчими, від тих, що спортсмени показували у процесі підготовки. Основна проблема — у психології спортсмена. І ми працюємо над створенням школи психології паралімпійського спорту.

Як почувалася наша збірна на Паралімпіаді, наскільки вона адаптувалася до місцевих умов?

Ми ніколи не сподіваємося на гостинного хазяїна. Принцип нашої роботи —створення особливих умов для національної збірної. Ми забезпечуємо злагоджену роботу менеджерів, медиків, тренерів. І команда, яка працювала над підготовкою до пекінської паралімпіади, забезпечила ексклюзивні умови для збірної. Ми почали роботу за півтора роки до змагань, коли до Києва приїхав Ден Пуфан, людина-легенда, син легендарного Ден Сяопіна, один з членів уряду Китаю, один з віце-президентів оргкомітету підготовки до Олімпіади і Паралімпіади-2008. Ден Пуфан, сам будучи в інвалідному візку, завітав у гості саме після успішного виступу нашої паралімпійської збірної команди України з зимових видів спорту на ІХ Паралімпіаді 2006 р. в італійському Турині (до речі, наша спортивна команда тоді завоювала третю світову позицію), тому що особливо цікавився розвитком паралімпізму в Україні.

Коли я через рік приїхав в Пекін, він мені показав новозбудований Національний  паралімпійський центр Китаю, який повністю повторює концепцію українського. Китайці за рік зробили те, що ми будували 5 років. Наша команда єдина з усіх збірних готувалася там разом з китайцями. Користуючись нагодою, через ваш журнал хочу подякувати китайським друзям за все, що вони зробили для української паралімпійської збірної.

Про нас багато писали у ЗМІ, а наша паралімпійська форма викликала справжній фурор. Всі відмічали те, що вона — найкрасивіша. Існує традиція: після закінчення паралімпіади обмінюватися формою. Наша форма була дуже рейтинговою: нам пропонували за одну форму два–три комплекти інших. До речі, наша форма була виготовлена вітчизняним виробником – швейною фабрикою«Mайнер» з м. Миколаєва.

Які перемоги особливо Вам запам’яталися?

Одним з найбільших емоційних переживань був виступ наших трьох дівчат, які змагалися у плаванні, в найважчому класі. У них практично не працюють ноги і ледь працюють руки. Це Ганна Єлісаветська, яка здобула золото, й Ірина Балашова, яка виборола срібну медаль. Наталя Семенова трохи не доплила до третього місця, але вона все одно молодець – її четверте місце, безумовно, - справжнє досягнення для нашої команди і для спортсменки. 

Унікальний факт: вперше за всю історію нашого паралімпіського спорту знайшлися 5 спортсменів-інвалідів, які подолали норматив, визначений для здобуття (здоровою людиною) звання «майстер спорту» (Веракса Максим, Федина Олексій, Кліпперт Сергій, Чуфаров Данило, Калина Андрій). А це значить, що рівень результатів паралімпійців обігнав рівень майстра спорту для здорових. Наприклад, Андрій Калина, який не має руки, пливе так, як повністю здоровий майстер спорту, який із самого дитинства мав набагато більш комфортні і доступні умови для тренувань. Це набагато важливіше, ніж світові рекорди. Для мене це — один з найбільш пам’ятних моментів китайської паралімпіади, бо раніше такого не було.

Я чула про видатну перемогу нашої футбольної збірної...

Ви відчули моє «слабке» місце, бо це моє дитя, я створював національний паралімпійський футбол багато років назад. Коли наші перемогли збірну Росію, в складі якої грали троє здорових гравців...

Як таке сталося?!

Переростання паралімпійського спорту в світове явище зумовило і екстраполяцію і всіх проблем, наявних в олімпійському спорті: допінги, нечесна гра, суддівство, неправильна класифікація – тобто допуск по факту інвалідності. У нас є протоколи, які свідчать про те, що ці троє хлопців вже багато років грали за професійні футбольні клуби Росії. А тут їх раптом «зробили» інвалідами.

На початку гри за російську збірну грав один здоровий, потім вони випустили другого, третього... Знаєте, особливим був момент, коли через все поле здоровий російський воротар пробіг і вдарив по наших воротах... Соромно, що такі речі допускаються. Але наші хлопці перемогли навіть нечесну гру. Наш найкращий гравець, капітан нашої футбольної команди, Володя Антонюк, має досить важкі ураження рук і ноги, і це добре видно. Цей хлопчина просто зривав аплодисменти переповненого стадіону, коли майстерно обходив всіх гравців, в тому числі і здорових. Футбольна перемога — унікальне досягнення. За цей феноменальний матч я випив майже цілу коробку заспокійливого. До речі, зі мною саме на фінальному матчі пліч-о-пліч вболівав на трибунах Пекіну представник Асоціації «Спілка підприємців грального бізнесу України» - генерального спонсора нашого Паралімпійського комітету  та президент офіційного спонсора – Міжнародного благодійного фонду Parasport  – Олег Бойко. Він, росіянин, сам будучи у візку, вболівав і за українську, і за російську команди… Загалом, хотілось би відзначити дієву спонсорську допомогу наших компаній-партнерів, які внесли свій потужний вклад у наші перемоги: генерального спонсора Асоціації «Спілка підприємців грального бізнесу України», офіційних спонсорів - Міжнародного фонду Parasport, компанії «Воля», мобільного оператора Life:), Інтернет провайдера Релком, банку «Родовід», китайської компанії ZTE. Дякуємо їм ще раз, що підтримували нас і активно долучились до нашої перемоги!

Підсумовуючи нашу розмову...

Наша перемога зробила ще один крок до зменшення комплексу меншовартості українського громадянина. Нам вдалося підняти самосвідомість нації ще на один щабель.

Знаєте, наступний рік буде складний у всьому світі, а в Україні – особливо. Але я хочу сказати всім, що без оптимізму, без віри в майбутнє, без бажання досягати найвищих результатів нічого хорошого не буде. Я вірю, що цей оптимізм буде трансформований в реальні досягнення.  

 
< Попередня   Наступна >