ссылка на стр. Паралімпійський рух в Україні   ссылка на стр. Дефлимпийский спорт
Головне меню
Головна
Паралімпіада2018
Новини
Відеоновини
Події
Статті
Пошук
Посилання
Контакти
Відеогалерея
Фотогалерея
Спорт інвалідів України
Паралімпійський
Дефлімпійський
Факти з історії спорту
Наші спортивні об'єкти
Національний центр
Західний центр
Тендери
Законодавство
Законодавчі акти
Пошук
Календар новин
Липень ( 2018 ) :
ПнВтСрЧтПтСбВс
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
<< Поперед. Наступ.>>
До нас завітали

free counters

Live Traffic Feed
Актуальне інтерв’ю Надіслати електронною поштою
Написав Прес-служба НКСІУ   
22.10.2012
aktual_intervy-sushkevich.jpg 

В.СУШКЕВИЧ: «Я НЕ ХОЧУ БІЛЬШЕ ОДНІЄЇ КЕРУЮЧОЇ РУКИ ПРИ ГОЛОСУВАННІ В ПАРЛАМЕНТІ УКРАЇНИ»

Закінчується робота Верховної Ради останнього скликання… Дехто із депутатів проводить активні передвиборчі перегони, а хтось - підводить підсумки своєї роботи в Парламенті, аналізуючи усе те, що вдалось зробити і з яких причин щось не вдалось, і що ще необхідно зробити, щоб українським громадянам, усім, без виключення, краще жилось в нашій державі... Таким співбесідником газети «Без бар’єрів» став Валерій Сушкевич, голова Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, голова Національної Асамблеї інвалідів України.

 

 

 

Валерію Михайловичу, що, на Ваш погляд, найважливіше було для Вас у цій каденції? Чого вдалось досягти?

 

 

Так, власне, закінчується чергова каденція Верховної Ради, і якщо говорити про особливості її для мене особисто як для людини, яка займається проблемами інвалідів, то я хотів би зазначити, що ці чотири роки були, на жаль, не чотирма роками моєї стабільної роботи як парламентарія, який опікується законодавчим вирішенням проблем людей з інвалідністю та їх прав, а також з виконанням законів України по відношенню до громадян з інвалідністю.

 

Насамперед зазначу, що перші два роки моєї роботи в Парламенті цього скликання був певний варіант оптимізму щодо того, що може бути і що було з точки зору динаміки виконання законів України по відношенню до людей з інвалідністю… Наступних два роки цього оптимізму не стало.

 

З чим, на Вашу думку, це пов’язано?

 

Ви знаєте, моя робота як народного депутата складається, звичайно, із двох чинників. Перший чинник - це написання законів України, які потрібні для людей з інвалідністю, які максимально захищають і відстоюють їхнє право на життя, піднімають їхній соціальний статус, які зменшують або взагалі ліквідують дискримінацію чи обмеження в правах людини з інвалідністю. Це перший варіант законодавчої роботи. І другий варіант роботи – він ще складніший з точки зору реалізації. Мова йде, щоб забезпечити виконання чинних законів України які діють, вірніше, які повинні діяти…Тому що невиконання законів України по відношенню до людей з інвалідністю - це типова ситуація, яка, на жаль, існує глобально впродовж багато років.

 

Наша держава фактично заборгувала перед людьми з інвалідністю величезні кошти. Ці кошти, пов’язані з тим, що коли приймається головний закон, який забезпечує виконання законів України по відношенню до інвалідів - цей закон називається Законом про Державний бюджет України - в ньому не передбачено достатньо видатків, які забезпечують повний рівень виконання законів України, які вже повинні діяти.

 

Тому якщо характеризувати все це скликання Верховної Ради, ці чотири роки, я хотів би розділити їх на два періоди. Період, коли я працював в активній більшості, тоді, коли власне був уряд Тимошенко, та коли була можливість приймати закони й голосувати за те, що торкається, насамперед, сфери моєї діяльності, тобто вирішення проблем громадян з інвалідністю. І цей період він однозначно характерний не скажу досягненням, але суттєвими позитивними зрушеннями в державній політиці по відношенню до інвалідів.

 

Які саме зрушення відбувались у ці перші два роки?

 

Послухайте, можна сказати про цей період як про фундаментальний крок тодішнього уряду Тимошенко і Верховної Ради по відношенню до людей з інвалідністю. Цим фундаментальним кроком стосовно інвалідів України є те, що саме в цей період Уряд Тимошенко, Верховна Рада забезпечили підписання Конвенції ООН про права інвалідів і ратифікацію її. Це було досить складно, але все-таки Україна стала однією із перших держав на пострадянському просторі, яка і підписала, і ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів. Повторюю, було це дуже непросто: існувала проблемна ситуація по багатьом міністерствам і відомствам, які не просто сприймали новації Організації Об’єднаних Націй щодо забезпечення прав людей з інвалідністю всіма міністерствами і відомствами України. І при цьому хочу сказати, що була політична воля тодішнього Уряду і Парламенту (у перші два роки цього скликання), щоб все-таки прийти до нової якості підтримки людей з інвалідністю, побачити незабезпеченість інвалідів України правами, а також побачити і відчути, що потрібно ліквідовувати дискримінацію людей з інвалідністю в контексті того, що Конвенція про права інвалідів стала складовою українського законодавства.

 

Другий чинник, про який я сказав би як доволі позитивний - це зростання в ці роки соціальних видатків по всім практично позиціям, які стосуються людей з інвалідністю. Причому, про це говорять відсотки, а не абсолютні цифри. Адже сьогодні можна було б сказати, що останні два роки по цим позиціям також є зростання показників, але зверніть увагу не на абсолютні цифри, а на те, на скільки відсотків від потреби інвалідів України уряд і Парламент забезпечують виконання законів України по відношенню до інвалідів - чи на 5, чи на 10, чи на 15, чи на 40 відсотків від потреби.

 

І саме в перші два роки цього скликання я можу сказати, що вдавалось підняти рівень забезпечення вирішення проблем інвалідів. При цьому я вимушений додати, що, на жаль, по завершенню цих двох років, після відставки Уряду Тимошенко ситуація кардинально змінилась. 

 

Чому Ви вважаєте, що ситуація змінилась? Адже наразі лунають звіти нинішнього Уряду про покращення стану життя населення України, у тому числі, і людей з інвалідністю?

 

Я беру просто цифри, які стосуються видатків на забезпечення прав людей з інвалідністю. Ось, наприклад, обсяги фінансування соціальних видатків:

 - на розробку нових видів протезів та обслуговування інвалідів у стаціонарах протезно-ортопедичних підприємств:

2008 р. – 51,4% від потреби; 2010 рік – 6,9% від потреби, 2011 рік – 9,4% від потреби, 2012 рік – 6,5% від потреби;

 - на санаторно-курортне оздоровлення інвалідів:

2008 рік – 17,3 % від потреби, 2010 рік  - 12,9 % від потреби, 2011 рік - 9,8 % від потреби, 2012 рік – 8,9% від потреби;

 - на санаторно-курортне лікування ветеранів війни:

2008 рік – 82 % від потреби, 2010 рік – 61,2 % від потреби, 2011 рік - 59,1 % від потреби, 2012 рік – 53 % від потреби;

 - на забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації:

2008 рік – 74,8 % від потреби, 2010 рік - 64 % від потреби, 2011 рік – 49,3 % від потреби, 2012 рік – 62,4 % від потреби;

 - на заходи з увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років:

2011 рік – 2,5 млн.грн, 2012 рік – 1,5 млн.грн;

-на забезпечення інвалідів та інвалідів-чорнобильців автомобілями:

2011 рік – 89,7 млн.грн, 2012 рік – 85,5 млн.грн.

 - на забезпечення слуховими апаратами інвалідів по слуху (дорослих):

2008 рік – 48,2 % від потреби, 2010 рік  - 34,5 % від потреби, 2011 рік -38 % від потреби, 2012 рік – 29% від потреби; причому у першому півріччі 2012 року – 7% від потреби.

 

Так, дані вражають….На жаль соціальні видатки по більшості програм суттєво знижені…

Більше того, сюди можна добавити всі критичні проблемні речі, пов’язані з ліквідацією всього того, що було соціальним здобутком на законодавчому рівні. Так, наприклад, була Державна бюджетна програма придбання та будівництва житла інвалідам. Проте у 2011 році вона зникла. Спроба, яку зробив уряд Тимошенко по відношенню до людей з інвалідністю і були перші позитивні етапи її реалізації, була нівельована теперішнім урядом, теперішньою владою.

 

Візьмемо працевлаштування інвалідів, роботу підприємств громадських організацій інвалідів…. Була ліквідована преференція для підприємств громадських організацій інвалідів щодо державних закупівель. Раніше у таких підприємств було 15% пільгової ціни при держзакупівлях по відношенню до підприємств, де працюють здорові. Це надавало конкурентоспроможності підприємствам, де працюють люди з інвалідністю. Цю преференцію нинішня парламентська більшість та нинішній уряд за останні 2 роки знищили…

 

Що взагалі було проблемним у Вашій роботі як народного депутата в Парламенті цього скликання?

 

Я вже зазначав, що перші два роки цієї каденції відзначались позитивними зрушеннями роботи уряду, парламенту щодо вирішення проблем інвалідів. Але зараз ми маємо проблему, що пов’язана із тим, що для мене є трагічним варіантом як законодавця… Що найбільше не можу вибачити нинішній Верховній Раді, цій парламентській більшості, і що найбільш мене обурює - це звернення проурядових фракцій більшості до Конституційного суду з пропозицією щодо можливості невиконання урядом України соціальних  законів. І Конституційний суд прийняв рішення, що уряд може не виконувати закони України, тобто уряд може діяти на свій розсуд щодо виконання законів України !!? Для мене це один з найбільш проблемних моментів роботи нинішнього Парламенту, і він дуже контрастний.

 

Знову нагадую, що в перші два роки відбувся головний фундаментальний крок української влади по відношенню до людей з інвалідністю, помітні зрушення в законодавчому та виконавчому напрямках, відбулось прийняття Конвенції ООН про права інвалідів, а в останні два роки ситуація інша  - зменшення соціальних видатків у відсотках по потребам людей з інвалідністю. Ще й до того нинішня парламентська більшість ініціювала рішення Конституційного суду по відношенню до виконання соціального законодавства України.

 

І власне сьогодні дуже важко вирішувати питання, що пов’язані з забезпеченням у Державному бюджеті соціальних законів України і тих законів України, які реалізують рівні права і можливості людей з інвалідністю, в тому ж числі  - ту ж Конвенцію. Тепер  надто складно вирішувати її фінансування та виконувати в контексті цього безпринципного рішення…

 

Характерною ознакою цієї ситуації є прийняття Національного плану дій по виконанню Конвенції ООН про права інвалідів, в якому фактично немає передбачених видатків на вирішення всіх питань, пов’язаних з її виконанням. А я хочу нагадати, що надійшов час, коли Україна повинна звітувати перед Організацією Об’єднаних Націй про виконання цього фундаментального міжнародно-правового документу країнами, які підписали і ратифікували його. Тому знаєте ситуація така, що фактично сьогодні ми маємо проблемний характер соціальної політики по відношенню до людей з інвалідністю по більшості напрямків.

 

Якщо Конвенція про права і інвалідів в Україні не виконується, то як наша держава буде звітувати перед ООН?

 

Звіт України вже розміщений на одному із сайтів…. Проте він публічно не обговорювався, він не аналізувався урядом,  він не приймався Верховною Радою, він був написаний деякими соціальними інституціями влади несистемно і некомплексно,  в  такому, знаєте, варіанті радянських традицій косметичного сприйняття того, що зроблено і не зроблено в Україні у рамках виконання Конвенції ООН про права інвалідів. Якщо прочитати звіт, то ви не впізнаєте реальну ситуацію в Україні щодо забезпечення прав інвалідів.  Це знову ж проблема сьогоднішнього дня…

 

Говорячи про цю ситуацію про перші два роки і наступні два роки роботи каденції цієї Верховної Ради, на жаль, саме в останні два роки, коли прийшла нинішня парламентська більшість, зникла можливість моєї роботи як народного депутата. В минулі роки моєї роботи в Парламенті, пропонуючи законодавчі норми, або пропонуючи рівень фінансування законів України стосовно людей з інвалідністю, я усі питання обговорював з народними депутатами,  представниками різних фракцій, шукаючи рішення, яке народжувалось у дискусіях. Одна фракція погоджувалась з одним варіантом, інша – пропонувала дещо інше… Але знаходився спільний варіант рішення, який в результаті дискусій – конструктивних, а інколи неконструктивних, але вимальовувався і визначався варіант чергового кроку по вирішенню проблем людей з інвалідністю. Була моя типова депутатська робота.

 

Як же зараз в Парламенті приймається рішення?

 

А сьогодні, оскільки я в меншості, в опозиції, то основою будь-якого законодавчого рішення по відношенню до людей з інвалідністю, і забезпечення фінансування соціальних законів України є не дискусія, не пошук вирішення конкретної проблеми, а домінуюча рука відомого народного депутата, який одним помахом цієї «тренованої» руки визначає долю і законопроектів, і рівня виконання законів України стосовно соціально незахищених верств населення, інвалідів.

 

Таким чином, сьогодні в Парламенті я фактично лишився можливості реалізації моєї депутатської діяльності по вирішенню проблем людей з інвалідністю: парламентська більшість просто дивиться на домінуючу руку, не сприймаючи ні мої аргументи, ні мої прохання, ні навіть благання щодо багатьох важливих питань, які необхідно вирішувати в нашій державі по відношенню до людей з інвалідністю. Це для мене трагедія!!! Це трагедія сьогоднішньої моєї парламентської роботи!!!!

 

Тому я вимушений, користуючись нагодою, звернутись до читачів газети «Без бар’єрів», з проханням проголосувати за опозиційних народних депутатів, за об’єднану опозицію, яка дасть можливість мені працювати з народними депутатами, які здатні приймати рішення, у тому числі в дискусіях, а не визначати свою позицію, керуючись помахом отої відомої руки… Я не хочу більше «сигнального» голосування в Парламенті України. Я хочу справжньої парламентської роботи. І прошу Вас: давайте оберемо таких людей, які іншою парламентською більшістю два роки назад змогли прийняти і ратифікувати Конвенцію ООН про права інвалідів; тих людей, які забезпечать права людей з інвалідністю і відповідну соціальну підтримку.  

 

Як бачите, сьогодні, на жаль, у нинішній більшості я не маю можливості реалізувати в повній мірі свої функції по відношенню до Вас як по  забезпеченню виконання законів України, так і в прийнятті законодавчих актів, які стосуються Вас. І тому ще раз звертаюсь до Вас з проханням віддати свій голос за моїх соратників по об’єднаній опозиції, хто разом за мною зможе вирішувати Вашу долю, забезпечувати права і соціальні пріоритети українського громадянина з  інвалідністю...

 

Бесіду вела Наталя Гарач, газета "Без бар'єрів", №20 (98), 22 жовтня 2012

 

 

 

 

 
< Попередня   Наступна >