ссылка на стр. Паралімпійський рух в Україні   ссылка на стр. Дефлимпийский спорт
Головне меню
Головна
Новини
Відеоновини
Події
Статті
Пошук
Посилання
Контакти
Відеогалерея
Фотогалерея
Спорт інвалідів України
Паралімпійський
Дефлімпійський
Факти з історії спорту
Наші спортивні об'єкти
Національний центр
Західний центр
Тендери
Законодавство
Законодавчі акти
Пошук
Календар новин
Лютий ( 2018 ) :
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
<< Поперед. Наступ.>>
До нас завітали

free counters

Live Traffic Feed
В.Сушкевич: ціна однієї перемоги Надіслати електронною поштою
Написав Прес-служба НКСІУ   
04.12.2012

dsc_7426.jpgУкраїнська паралімпійська збірна, окрім легендарної та рекордної кількості медалей (84), привезла із Лондона неоціненний подарунок українському суспільству, а саме свій фурор. Позитивне враження, безмежну небайдужість та підтримку, що знаходили наші спортсмени на лондонських аренах, з не меншою цікавістю та переживаннями перейняли й українські вболівальники. Британський форум виявився не лише найуспішнішим в нашій паралімпійській історії, а й важливим поштовхом до популяризації спорту інвалідів в Україні. Проте Лондон-2012 - вже історія і яку роль вона зіграє у майбутньому для української громади, покаже час. А ми спробуємо спрогнозувати. Висновки Паралімпіади, плани на майбутнє та "по кому дзвонить дзвін " з'ясовували у дружній атмосфері приємної бесіди з головним борцем за права інвалідів у нашій державі, президентом Національного комітету спорту інвалідів України Валерієм Сушкевичем.

 

Валерію Михайловичу, емоції після паралімпійських змагань вже вщухли. Лондон-2012 став найуспішнішою Паралімпіадою для української збірної, які висновки зробили: чим задоволені, чим незадоволені після чотирнадцятого найбільшого форуму спортсменів з обмеженими можливостями?

  

Висновків дуже багато. По-перше, у Пекіні, наприклад, відчувалося, що ми посядемо четверте місце, і це було досить неочікувано для ряду країн-лідерів паралімпійського руху. У Лондоні нас вже боялися і усвідомлювали, що Україна має претензії на потужне лідерство. І це не просто місце у шестірці, п'ятірці чи навіть четвірці. Росія, Велика Британія, Австралія та США без упину обговорювали українські плани на найвище загальнокоманде місце, і в цих розмовах була пересторога. Про Китай вже ніхто не говорить, вони безумовні глобальні лідери як в паралімпійському, так і в олімпійському рухах. Тим не менш британська преса неодноразово позиціонувала Україну як загрозу для високого загальнокомандного місця їхньої національної збірної. Молода незалежна пострадянська держава, яка має такі колосальні амбіції в паралімпійському спорті, безумовно, була у центрі уваги на лондонській Паралімпіаді. Тож ми в Національному паралімпійському комітеті зробили висновок, що Україна, незважаючи на світову фінансову кризу, свою не досить високу політичну репутацію в Європі, проблеми у соціальній політиці все ж може бути після Китаю, тобто другою у світовому паралімпійському русі. Адже під час Ігор ми були і треті, і другі. Звертаю вашу увагу, мова йде не про початок змагань, коли всі стрибають з місця на місце, а вже про екватор, коли більш-менш вимальовується загальна картина. Ми зробили глибокий аналіз, я не хочу розкривати всіх секретів нашої експертної внутрішньої кухні, але, базуючись на висновках після чемпіонатів світу та Європи та на динаміці  наших спортсменів у підготовчий до Паралімпіади період, можна стверджувати, що Україна у Лондоні могла показати кращий результат.

Цей результат залежав від спортсменів, чи все ж таки мало місце необ'єктивне суддівство?

  

Обидва фактори вплинули на результат. Якби ми завоювали навіть 80 відсотків від запланованих медалей, то це було б абсолютне стовідсоткове друге місце. Вже можу відкрити вам ще однин секрет - адекватність наших планів співвідноситься з призовими, що були заплановані в держбюджеті для паралімпійських чемпіонів та призерів. Сьогодні залишилась величезна невикористана сума коштів, що планувалися на медалі. Ми звернулися до Міністерства фінансів, щоб ці гроші нам дозволили використати на інвентар, на обладнання.  А існування цього запасу ще раз підтверджує, що з суб'єктивних та об'єктивних причин ми не досягли того результату, на який очікували. До об'єктивних треба віднести проблему відсутності галузі фізичної культури та спорту в Україні. Держслужба молоді та спорту дуже уважно поставилася до підготовки спортсменів до Ігор, але це підрозділ міністерства. А така важлива сфера як спорт має існувати у державі як окрема галузь з відповідним режимом фінансування. І це один з чинників, що працюють загалом проти спорту. Про що казати, якщо в минулорічному Законі "Про державний бюджет" не були передбачені кошти навіть на обладнання та інвентар для національної паралімпійської команди України?!

Та попри все, система, що була започаткована 20 років тому, дуже стійка та ефективна. Шляхом селекції небайдужих та порядних людей система спорту інвалідів не лише працює, а й, вибачте, "витягує" неймовірні результати, які власне й демонструються нашими спортсменами. Тому я дуже вдячний своїй команді і, навіть, не спортсменам та тренерам, а саме своїй команді Національного комітету спорту інвалідів України.

Що стосується безпосередньо спорту, які арени стали для нас фартовими, а де ставки не зіграли?

  

Ретельний серйозний аналіз наших виступів ще попереду. Проте можу сказати, що не вперше, наприклад, не зіграла ставка на лук. Ми сподівалися на призи ще в Пекіні, але не вигоріло ні в Китаї, ні у Великобританії, тож будемо працювати далі на результат. Із визначних досягнень хочу відзначити безумовно дзюдо, дуже непогано виступили і плавці, хоча могли б більше, набагато більше...

По декілька разів на день в Акватік-центрі лунав наш державний гімн, куди вже більше?

  

Плавання такий мультиплікаційний вид спорту, особливо у паралімпійців. Тож нам і тут є до чого прагнути, проте у Лондоні ми все ж показали задовільний результат. Прийнятний варіант у нас в академічному веслуванні. Приємний дебют у стрільбі - наше перше паралімпійське "золото" в історії. Особливо хочу відзначити волейбольну "бронзу". Це величезне досягнення. Сімнадцять років наші дівчата йшли до цієї перемоги. Бронзова медаль на Паралімпіаді у командному виді спорту для жінок з інвалідністю, які живуть в українській державі! Розумієте, що це таке?! Ця "бронза" справді на вагу золота.

А що скажете про футбол? Досить неочікуване "срібло", враховуючи попередні виступи команди та груповий паралімпійський турнір.

  

Це незадовільний результат. Попри те що "срібло" - це солідна нагорода, вона не притаманна нашим футболістам. Українська команда показала незвичні рівень та стиль гри. Я знаю, якими вони можуть бути, і якими вони завжди були, тому повторюю, попереду ретельний аналіз, і ми будемо шукати шляхи вирішення проблем. Дуже не хочу, щоб паралімпійський футбол був "інфікований" здоровим футболом. Наш футбол має бути таким, яким ми звикли його бачити - лідером паралімпійського футболу у світі.

Час підняти і "скандальну" тему. На легкій атлетиці, а точніше у метанні диска виникли непорозуміння, що коштували "золота" Маші Помазан. Як її справи зараз?

  

  

Маша Помазан особисто для мене стала певним символом. У ній, в її ситуації з "золотом", сконцентрувалася проблемність України в Європі та у світі, я маю на увазі їхнє ставлення до нашої держави. І на дзюдо, і у плаванні та й в інших видах мала місце суддівська необ'єктивність. Ще до початку Паралімпіади ми змагалися з недопуском плавця Геннадія Бойко до змагань. Йому просто не хотіли давати плисти в його класі, виправдовуючись незрозумілими технічними моментами. Ми боролись за Бойко аж до самого його старту, і тут на фоні плавальних дебатів буквально на наших очах знищується чемпіонство Помазан. Я думаю, у ситуації з Геною їм вже було важко вчинити ще одну несправедливість по відношенню до нашої команди. Тому він таки стартував в своєму класі та завоював стовідсоткове "золото".  Я вдячний деяким діячам в системі міжнародного паралімпійського руху, там дійсно є люди, які працюють на те, щоб справедливість була абсолютним імперативом. І приклад Бойко це яскраво демонструє. Ви можете повірити, він навіть не знав, що його не допускають до змагань? Вже після церемонії нагородження ця інформація була для нього розсекречена.

А повертаючись до Маші Помазан я повторю те, що сказав Президентові України та на зустрічі паралімпійців з Прем'єром - вона символічна особистість. Тому моє прохання, щоб перший протокол, який свідчить про її чемпіонство та встановлення світового рекорду, був визнаний в Україні первинним та остаточним, було враховано Кабінетом Міністрів. Тож несправедливо знівельована в Лондоні перемога Помазан абсолютно підтверджена в Україні. Я дуже сподіваюся, що перемога нашої паралімпійської команди в Лондоні стане перемогою усіх людей з обмеженими можливостями в Україні.

Тобто можна стверджувати, що широка телетрансляція та безумовний успіх нашої команди все ж стануть поштовхом до покращення життя в Україні всіх людей з обмеженими можливостями?

  

Ті люди, які обмежені в правах, які мають незадовільний соціальний захист з боку держави, мають знати, що є українське законодавство, яке написане в тому числі мною, але воно не виконується. Я хочу вірити і буду робити все для того, щоб наші паралімпійські перемоги мали позитивний вплив на державну політику по відношенню до всіх людей з інвалідністю в Україні. Я в це вірю, адже є чудова динаміка. Якщо взяти всі Паралімпіади і відповідні рішення урядів та президентів, то всі піки активності у цьому питанні співпадають з нашими перемогами. А повертаючись до підсумків чотирнадцятої Паралімпіади, то той раніше небувалий обсяг, що був показаний по телебаченню, мав шалений резонанс у всього суспільства. А оскільки влада - похідна від суспільства, то, я вірю, що гордістю за команду перейнялася і вона.

Сьогодні на батьківщині паралімпійського руху, у Великобританії, прийшло глобальне розуміння того, що воля людська не має меж. Стадіони, басейни та, зрештою, всі арени були вщерть заповнені. Вперше на змагання, навіть на попередні, важко було потрапити. Це свідчить про те, наскільки наш рух став цікавий світові, і я щасливий від того, що це розуміння та інтерес кореспондуються і з Україною. Резонанс між Україною та європейським суспільством мене найбільше зворушив і схвилював. Є у нас внутрішня європейськість і небайдужість, я вважаю, що найближчим часом здорова ментальність української нації призведе до успішності української держави.

І у нас з'являться такі ж можливості для людей з інвалідністю, як у Лондоні? Мене, наприклад, приємно вразила їхня підземка - спеціальні пандуси, ліфти, окремі місця для пасажирів на візках...

  

За п'ять годин до церемонії відкриття Паралімпіади зі мною трапився невеличкий казус. Я знаходжуся в центрі Лондона в організаторських справах і на машині заздалегідь вирушаю до Олімпійського селища. Повністю блокована столиця, ми за дві години проїхали рівно 250 метрів. Приймаю доленосне, як виявилося, рішення - спуститися у метро. У кращих традиціях пострадянської свідомості, мій помічник Влад хапається за мій візок і починає нести по східцях, вмить буквально з-під землі біля нас опиняється службовець метрополітену, проводить нас до ліфту, показує, де пандуси, спрямовує до потягу. А метро, до речі, найбільш проблемний вид транспорту для людей з інвалідністю. В лондонському ж ми з комфортом, без жодних проблем дісталися необхідної станції, і я таки встиг до своєї команди на церемонію відкриття. Що значить цивілізована держава! Привілейованість людей з інвалідністю там - це, в першу чергу, рівність у правах із здоровими громадянами. Тож перемогу нашої команди тут, в Україні, я вбачаю у тому, що по відношенню до всіх інвалідів відбудеться державна політика у виконанні соціальних законів, конвенції ООН "Про права інвалідів", в тому, що дискримінація людей з інвалідністю в освіті, в бар'єрному архітектурному середовищі, в транспорті, в працевлаштуванні нівелюється. Є така стаття в конвенції ООН - "Право на життя ", це право на життя буде реалізоване в Україні, коли права та можливості інвалідів будуть рівними з усіма іншими громадянами нашої країни.

І останнє запитання - ми вже готуємося до нового тріумфу? Націлені завоювати Ріо?

  

По-перше, ми готуємося до Сочі. Проте, якщо говорити про Ріо-де-Жанейро, а я був там багато разів, - це унікальне за ментальністю та духом місто. Тим більше, на легендарному стадіоні "Марокана" українська паралімпійська збірна з футболу вперше стала чемпіоном світу. Я впевнений, що п'ятнадцяті Паралімпійські ігри у Ріо будуть феноменальними для світу та успішними

і для нашої команди. Цю Паралімпіаду я вже чекаю з радістю та захопленням. Я дуже сподіваюся, що в українській державі ті напрацювання і той здобуток, що ми зараз маємо, будуть підтримані українською владою. А атмосфера і підтримка суспільства, що отримали люди, які, незважаючи на певні труднощі, демонструють безмежну силу духу, не забудуться за чотири роки, а навпаки тільки посилюватимуться. Говорячи про паралімпійський рух та загалом про життя людей з обмеженими можливостями, я часто згадую фразу Хемінгуея - "Поки цей дзін дзвонить не по тобі". Все буває в житті. Про це треба пам'ятати та розуміти, що практика реалізації державної політики в Україні стосовно фізичної культури і спорту інвалідів показала - це життєдайний напрямок. Той, що дарує перемогу людині з інвалідністю часто не в спорті, а в житті. Десятки, сотні людей не стануть чемпіонами світу, чемпіонами Європи, чемпіонами та призерами Паралімпійських ігор, але вони здобудуть свою перемогу в житті з рівними правами і можливостями. Не в Ріо, не в Лондоні, не в Пекіні, а тут на Батьківщині - в Україні.

Журнал "Спорт без обмежень", грудень 2012

 

 

 

 
< Попередня   Наступна >