ссылка на стр. Паралімпійський рух в Україні   ссылка на стр. Дефлимпийский спорт
Головне меню
Головна
Новини
Відеоновини
Події
Статті
Пошук
Посилання
Контакти
Відеогалерея
Фотогалерея
Спорт інвалідів України
Паралімпійський
Дефлімпійський
Факти з історії спорту
Наші спортивні об'єкти
Національний центр
Західний центр
Тендери
Законодавство
Законодавчі акти
Пошук
Календар новин
Лютий ( 2018 ) :
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
<< Поперед. Наступ.>>
До нас завітали

free counters

Live Traffic Feed
Валерій Сушкевич: «Людина з інвалідністю має право на життя» Надіслати електронною поштою
Написав Прес-служба НКСІУ   
03.12.2013

226_800x600.jpgЗ грудня у світі відмічають Міжнародний день людей з інвалідністю. У цей день зазвичай проходять зустрічі громадських організацій інвалідів з представниками влади різних рівнів. Цьогоріч все відбулося так само, але на відміну від минулих років, нині в обговоренні проблем цієї категорій населення України оптимістичний настрій переважав над сумними заявами. Адже бар'єри інфраструктурні й у свідомості людей нарешті почали зменшуватись. Поки повільніше ніж хотілося б, але позитивні зрушення відбуваються. Про це «Вісник» дізнався у розмові з Валерієм Сушкевичем, народним депутатом України, президентом Національного комітету спорту інвалідів України (НКСІУ) та головою Національної Асамблеї інвалідів.

- Валерій Михайлович, за статистикою Україна має понад 2 млн людей обмежених можливостей з різними фізичними вадами в мирний час. Чи не завелика така кількість людей з інвалідністю для цивілізованої держави?

 

 

- За даними міжнародних громадських організацій майже кожна держава в світі має серед населення 10% людей з інвалідністю. За вітчизняною офіційною статистикою - в Україні цей показник наче нижчий, але ми бачимо, що статистику треба переглянути у бік збільшення. Зараз я кажу не про тих, хто отримав статус інваліда за рахунок корупційних схем, а про людей, які не отримали цього статусу. Ми маємо таке явище як прихована інвалідність, коли попри усі наявні ознаки людина не може отримати інвалідності. Тому, за моїми спостереженнями як фахівця наразі ми маємо понад 3 млн інвалідів. Насправді це невелика цифра для країни, яка пройшла Чорнобильську катастрофу, воювала у Афганістані, не говорячи вже про часті випадки поганого ставлення роботодавців до охорони праці та дотримання безпеки праці на належному рівні тощо. В Україні сьогодні існує багато чинників, які говорять про те, що ми провокуємо збільшення людей з інвалідністю. Крім названих причин, існують ризики через легковажність та необачність людей у побуті та жахлива ситуація з дорожньо-транспортними пригодами. В нас майже відсутня профілактика інвалідності в суспільстві, а це мова не лише про низьку культуру безпеки життя, але й про відсутність, наприклад, вакцин проти поліомієліту, хвороби, яка також може привести до інвалідного візку. Відсутність цієї вакцини в Україні наразі становить справжню небезпеку: наша країна разом із деякими країнами Африки (!) є червоними крапками на мапі світу щодо загрози епідеміологічної ситуації поліомієліту. Про це нещодавно ми розмовляли із представницею ВООЗ та Главою Бюро ВООЗ в Україні панею Доріт Ніцан, яка вкрай стурбована відсутністю вакцинації дітей від цієї хвороби. Вдумайтесь: лише 30% дітей в Україні вакциновані та захищені від страшних наслідків поліомієліту - смерті або паралічу та подальшої інвалідності на все життя... До речі, моє ставлення до цієї хвороби особливе, бо моя інвалідність спричинена саме поліомієлітом, що спіткав мене ще у трирічному віці, і не хотів би, щоб наші дітки пережили все те, що пережив я... Тоді, в радянські часи, такої вакцини ще не було, а сьогодні її не має через те, що відповідні установи чомусь не забезпечують вакцинації проти поліомієліту. Тому дитяча інвалідність в Україні - проблема номер один, яка потребує дуже серйозного ставлення, адже ми самі плодимо інвалідів через неуважність до цієї проблеми з боку держави.

 

 

- Ви вважаєте, що профілактика може багато змінити?

 

 

- Профілактика і реабілітація. Впровадження ініційованого мною закону «Про реабілітацію інвалідів» привело до того, що державні установи нарешті почали звертати увагу на те, що Європа та світ вже давно зрозуміли: зробити так, щоби людина з інвалідністю могла увійти в світ, у суспільство здорових людей, отримавши реабілітацію і адаптацію  до цього світу. Адже нині інваліди, навіть після реабілітації, знов опиняються у своїх квартирах на самоті із своїм болем, без освіти, без працевлаштування, доступного транспорту та охорони здоров'я. На мою думку, спираючись на Конвенцію ООН «Про права інвалідів», у нас в країні не забезпечено основне право людини з інвалідністю - право на життя. І в нашому Національному центрі параолімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів, що в м. Євпаторії, АР Крим, ми намагаємося зробити все можливе для відновлення цього права. До речі, в цьому закладі є такий майданчик - смуга перешкод, де людина на візку і на костилях вчиться долати бордюр, трамвайну колію, бруківку, насипні ґрунти і таке інше. Крім того, на реабілітацію інваліда запрошують без супроводу батьків або інших родичів, аби людина вчилася бути самостійною, а поруч з  нею проживатиме інструктор на візку. Поряд з фізичною та медичною реабілітацією обов'язково повинна бути і побутова. На жаль, загал поки-що не усвідомив цього, і через те ефект від цієї роботи не завжди триває довго.

 

 

- Чому зараз Ви згадали саме про Національний центр реабілітації?

 

 

- Тому що, цей заклад нині абсолютний лідер у всіх питаннях впровадження новацій з реабілітації людей з інвалідністю в Україні. Центр засновано Національним комітетом спорту інвалідів України (НКСІУ) у 2001 році. Ідея його появи виникла у ході обговорення проблем між лідерами громадського руху інвалідів з різними вадами. За минуле десятиліття з майже утопічної на той час ідеї комплекс виріс в одне з кращих місць для реабілітації та оздоровлення інвалідів у світі. А на додачу ще й став справжньою кузнею переможців паралімпійських і дефлімпійських змагань світового рівня. Наразі центр - справжня оаза для всіх, без винятку, людей з інвалідністю, адже глобальна безбар'єрність усієї  його інфраструктури та доступність будь-якого з його об'єктів як для здорових громадян, так і для громадян з обмеженими фізичними можливостями є предметом гордості нашої держави. Хто побачив наш Центр - в його очах водночас неймовірне здивування й захоплення. Але подібна реакція від побаченого виникає майже у всіх, хто тут побував. Тому й не дивно, що нині ми маємо заявки від сімох країн (зокрема, Німеччини, Іспанії, Японії, Канади) на відвідування комплексу з метою вивчення досвіду наших фахівців. У Європі наш центр посідає перше місце за рейтингом спортивно-реабілітаційних центрів для людей з інвалідністю, але в світі - ми треті після Австралії та Канади.   -  

- Судячи по назві - центр більш орієнтований на спорт...

 

 

- Стрімкого розвитку паралімпійський рух в України  набув у першу чергу завдяки новаціям фахівців-реабілітологів євпаторійського комплексу у сфері оздоровлення та відновлення функцій у людей з інвалідністю. Адже на першому плані в роботі закладу саме реабілітаційні аспекти засобами фізичної культури і спорту, натомість власне спортивна складова у вигляді навчально-тренувальних зборів членів національної паралімпійської та дефлімпійської збірних команд займає лише 20% від загального обсягу послуг та завдань Центру. А 80% - реабілітація соціальна, психологічна, фізична та фізкультурно-спортивна. Не менш важливий вид реабілітації - адаптація у суспільстві. Нині з'явилося дещо інше: зафіксовано багато прецедентів по відновленню функціональності людей, які приїздять не тільки на реабілітацію. Особливо це відбувається у віковій групі від 7 до 15 років. Радісно говорити про успіхи, що, наприклад, дитина пішла сама, або почала по-іншому рухатися, або взагалі - встала з візка, коли йдеться про дітей із ДЦП , що відновлюють функціональність. Це окрема радість. Вперше ми перетнули цифру у понад сім тисяч інвалідів в рік, включно з дітьми, які виходять тільки з Євпаторійського центру, отримавши реабілітацію. Через гучні спортивні перемоги та досягнення про Центр сьогодні відомо багатьом громадянам країни із різними видами інвалідності. Центр практично цілий рік працює без «мертвого» сезону, а пляж вздовж моря повністю доступний для інвалідів і не захаращений комерційними будовами. Адже ця територія призначена для реабілітації та оздоровлення людей, які проходять відновлення у цьому закладі.

 

 

Щодо паралімпійського та дефлімпійського спорту -  у цьому Центрі нині готуються спортсмени практично з усіх основних напрямів: пауерліфтінг, футбол, легка атлетика, фехтування, настільний теніс, плавання та інші. Плавання - це взагалі основний вид реабілітації для інвалідів з вадами опорно-рухової системи, адже забезпечує людині дієздатність в суспільстві. Наприклад, якби я не плавав свого часу, то не став би математиком, керівником відділу в обчислюваному центрі і взагалі тим, ким я є сьогодні. Унікальність цього виду реабілітації підтверджено нашими плавцями, які цього року здобули феноменального успіху на чемпіонатах світу, залишив далеко позаду спортсменів з Канади та Великобританії.

 

- Ось так народжуються майбутні чемпіони-паралімпійці?

 

 

- Реабілітація - підґрунтя спорту. Відкрию таємницю: спочатку до нас приїздять на реабілітацію засобами фізичної культури і спорту, у ході якої з'ясовується, що людина має певні здібності до якогось виду спорту та бажання розвинутися у справжнього спортсмена. Якщо інваліди, які проходять реабілітацію соціальну, на додачу мають ще й здібності у спорті, то для них відкривається світ вищих досягнень. Яскравий приклад - члени нашої збірної, чемпіони світу та Європи з плавання, які сьогодні є гордістю країни. Усі вони починали з реабілітаційної програми в басейні Центру. Ті ж фехтувальники, легкоатлети, які протягом року беруть призові місця на першостях провідних міжнародних змагань у світі - починали свій шлях у великий спорт із невпевнених кроків доріжками цього стадіону.

 

 

Нині маємо серед найкращих чемпіонів світу 3 тис спортсменів-співвітчизників з різних видів спорту системи «Інваспорт», які входять до світових рейтингів та очолюють їх. Це штатна державна команда. Звісно, в багатьох країнах паралімпійські команди утримають за певні кошти, проте не в таких спосіб, як у нас. Але завдяки явної ефективності наша система адміністрування паралімпійського спорту знаходиться у полі уваги усіх країн світу. Ті ж Китай, Велика Британія та Бразилія, яка приймає наступні літні Паралімпійські ігри, постійно цікавляться у нас: як ви тренуєте спортсменів, що таке «Інваспорт» тощо. До речі, у Центрі не один рік проводять змагання, й не лише серед дорослих спортсменів, але й загальноукраїнські дитячі чемпіонати, чим ми окремо пишаємось. У вересні пройшла чергова Всеукраїнська спартакіада серед дітей-інвалідів «Повір у себе», яка зібрала близько 500 дітей-фіналістів з усіх регіонів країни. Загальна кількість дітей, які беруть участь у спартакіаді, сягає 50 тисяч. Це величезний рух і привід для нашої гордості, адже це вже не якісь «нещасні діти», які прийшли на реабілітацію. Це наше майбутнє, про яке ми мріємо - вільні люди з рівними можливостями, незважаючи на статус інвалідів та фізичні обмеження. Адже інвалідів-спортсменів не буває. Спортсмени паралімпійці та дефлімпійці - це самодостатні люди, які можуть все. Ці люди можуть не лише багато чого досягти у спорті, але й піти на вільний ринок праці та реалізуватися у професійній сфері. Хочу наголосити: наші чемпіони, які закінчили виступати в спорті, самодостатні люди, які можуть реалізувати себе. Вони одружені, мають сім'ї, дітей, мають автомобілі, до того ж можуть без допомоги проїхати в громадському транспорті, наприклад, у метро з одного кінця міста в інший.

 

 

- Вільний доступ до можливостей світу або самореалізація включає в себе професійну орієнтацію.  Як реалізувати  навчання інваліда одночасно з реабілітацією?

 

 

- Цілком можливо, адже Центр не просто так поміж собою у нас називають школою незалежного життя. Сьогодні замало проводити підготовку людей з інвалідністю до опанування якоїсь професії, як це відбувається у відповідних закладах у Лютіжі або Львові. Та крім професії у нашому центрі навчають людину адаптуватися у суспільстві: як жити дома без допомоги, як готувати собі на кухні, як рухатися у бар'єрному  світі. Люди, що пройшли реабілітацію у Центрі, додому їдуть підготовлені до життя, вони можуть далі рухатися у розвитку та шукати собі гідне місце у суспільстві. Існує ще одна назва Центру, територія якого сягає 60 га, - територія цивілізованої України. Це дійсно територія рівних прав і можливостей, де не має жодних східців, ніяких недоступних місць. Там вільно рухаються незрячі люди, адже відтворена безперешкодна інфраструктура, про яку можна лише мріяти. Таке можна побачити тільки в Європі, але я вірю, що кожне місце України колись матиме повністю безбар'єрну архітектуру, де людина з інвалідністю не відчуватиме себе обмеженою в правах, перетинаючи вулицю.

 

Серед переваг цього закладу красномовний факт: майже 50% працівників Центру - інваліди. Сьогодні люди з інвалідністю займають посади інструкторів, менеджерів, фахівців різних специфікацій. Деякі з цих людей зробили собі кар'єру, почавши з молодших спеціалістів та піднявшись до вищих рангів. Один з працівників Центру пройшов стажування у Верховній Раді, а потім посів місце заступника директора іншого реабілітаційного центру. І це з інвалідністю ДЦП. Ось справжня школа незалежного життя. До того ж, один євпаторійській центр реабілітації інвалідів за рік випускає після оздоровлення людей більше, ніж усі разом реабілітаційні центри в країні.

 

 

- Залишається лише поширити цей яскравий досвід на всю країну, і можна констатувати, що лозунг про рівні права втілено у життя?

 

- До речі, це зовсім не привід для жартів, а реальність. Для нас завжди було принциповим, щоби поряд з нашими спортсменами тренувалися атлети з числа не інвалідів. Так у басейні євпаторійського центру одночасно з паралімпійцями тренувалися свого часу Яна Клочкова та Ігор Лісогор. Ось це  - рівні права й можливості для всіх, без виключення, людей. Тому що ми не будували центр інвалідів. Там будували інституцію, де домінує філософія рівності. До речі, в іншому, Західному реабілітаційно-спортивному центрі, що  у Карпатах, ми навіть офіційно зареєстрували вулицю із такою унікальною назвою. Тепер офіційна адреса того центру - с. Верхнє Турківського району, вулиця Рівних прав і можливостей. Тому маємо мрію про появу у майбутньому не лише вулиці, а цілого міста, а потім і країни Рівних прав і можливостей. І нехай нею буде Україна.

 

Тетяна Гузик

для «Вісника пенсійного фонду»

 
< Попередня   Наступна >