ссылка на стр. Паралімпійський рух в Україні   ссылка на стр. Дефлимпийский спорт
Головне меню
Головна
Паралімпіада2018
Новини
Відеоновини
Події
Статті
Пошук
Посилання
Контакти
Відеогалерея
Фотогалерея
Спорт інвалідів України
Паралімпійський
Дефлімпійський
Факти з історії спорту
Наші спортивні об'єкти
Національний центр
Західний центр
Тендери
Звіти
. $database-
Законодавство
Законодавчі акти
Пошук
Календар новин
Травень ( 2019 ) :
ПнВтСрЧтПтСбВс
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
<< Поперед. Наступ.>>
До нас завітали

free counters

Live Traffic Feed
Оптимістичний погляд: важке паралімпійське золото Надіслати електронною поштою
Написав Прес-служба НКСІУ   
05.04.2010

photo_sushk_2.jpgХ зимові Паралімпійські ігри закінчились, українські спортсмени-паралімпійці із хвилюючим дзвоном нагород повернулись на рідну землю, яка зустріла їх привітним сонечком та оваціями чисельних вболівальників і шанувальників паралімпійського спорту, а також вшануванням української влади…

 

Здавалось би, можна поставити «галочку» нашій державі за отриману третю світову позицію за кількістю нагород та п’яту – за золотими нагородами і більше не згадувати про яскравий паралімпійський подвиг нашої команди у Ванкувері, що здобувався всупереч всьому: сюрпризністю та капризністю погодних умов, різноманітним прикрим несподіванкам на паралімпійських трасах, значному зростанню конкурентності серед країн-учасниць Х Паралімпіади та, нажаль, інколи деякого нерозуміння важливості паралімпійського руху серед окремих частин українського суспільства… Однак Національний паралімпійський комітет України оптимістично настроєний на майбутнє: вже тепер, лише декілька днів по завершенню Ігор, аналізуючи виступ національної паралімпійської збірної команди на Х зимових Паралімпійських іграх, розробляється стратегія та тактика наступного виступу в Сочі-2014.

 

_dsc3449_320x200.jpgНаразі, згадуючи кожен день українських паралімпійських звитяг, проглядаючи відео та фото з Х Паралімпіади, до сих пір відчуваєш щем у серці… Починаючи з підняття українського прапора в паралімпійському селищі, хвилюючої церемонії відкриття Ігор, семи «адреналінових» днів змагань нашої команди, церемонії закриття Ігор та перших кроків на рідній землі… Власне, це не тільки мої відчуття. Сьогодні разом із триразовою чемпіонкою Ігор, нашою дебютанткою Олександрою Кононовою дивилась фото з Х Паралімпіади, і вона, зовсім юна спортсменка, сказала, що її душать сльози… від радості, суму, переживань та настрою на майбутні старти. Саме Санька в аеропорту давала коментар журналістам, що паралімпійські медалі важкі… І не тільки тому, що кожна з них важить близько 500 грам, але й, насамперед, за ціною їх завоювання.

 

_dsc4337_320x200.jpgЗараз, вкотре переживаючи кожен день Ігор, усім серцем погоджуєшся з 19-ти річною Сашею… І тут варто вкотре згадати слова президента Національного паралімпійського комітету України Валерія Сушкевича, котрий наголошував, що оскільки наша держава зробила значний крок уперед у розвиткові паралімпійського та дефлімпійського спорту, ставши не тільки лідером серед провідних держав світу, а й основним конкурентом у боротьбі за першість, Україні кожного року буде виступати все важче і важче: тут йдеться не тільки про постійно зростаючий рівень конкуренції серед держав-учасниць, але й про посилену увагу до українців, яка має, нажаль, і негативні наслідки.

 

Саме у цьому контексті існує важливий «підводний камінь» і, водночас, чинник паралімпійського спорту: в ідеалі - справедлива та неупереджена класифікація, яка має вплив на результат (чого немає в олімпійському спорті). Власне саме класифікація, яка формує справедливий спортивний результат і забезпечує роль чесного суддівства, додає певну фору в секундах для спортсменів з важчими ураженнями інвалідності. Саме не зовсім справедливі висновки класифікаторів, до складу яких, нажаль, Україна ще не входить, стають підґрунтям для роздумів щодо несправедливої і нечесної боротьби з українським паралімпійським спортом з боку суддівських інституцій Міжнародного паралімпійського комітету. Тому один із висновків Х Паралімпіади є необхідність інтеграції українських спортивних суддів і класифікаторів у міжнародний спортивний загал.

 

Проте, 5 золотих медалей, 8 срібних, 6 бронзових медалей – достойний результат для нечисельної за складом команди, яка на 60% складається із новачків!.. Окрім того, 8 срібних медалей отримали …12 українських спортсменів: тут варто врахувати естафети. Тобто, матеріально в української команди - 12 срібних медалістів. Дуже цікава статистика четвертого місця, вона суттєва та заслуговує уваги. Четвертих місць у нас 9 - це потенційні медалі. Долі секунд відділяють наших членів національної паралімпійської команди від призових нагород. П’ятих місць у нас 8, шостих – 7, сьомих – 6, восьмих – 4. Цікаво, що чим далі від високого рейтингу місця, тим менше спортсменів у нас зайняли ці місця. Більшість спортсменів за результатами знаходяться на найвищих щаблях світового рейтингу. В першу «п’ятірку» світу по лижах і біатлону входять 11 з 19 спортсменів національної паралімпійської збірної команди України. В першу світову «десятку» по лижах і біатлону - 17 спортсменів. Також, варто наголосити, що спортсменам-українцям було нелегко – через невелику кількість команди їм приходилось брати участь у змаганнях майже кожного дня (! - у порівнянні, наприклад, з майже вдвічі чисельнішою за складом командою Росії, в якої була «розкіш» робити акценти на тих чи інших спортсменах відповідно до складності траси та виду змагань і давати перепочинок окремим спортсменам).

 

Насправді наша команда достойна всієї тієї уваги та шани, яка випала на її долю саме зараз, по поверненню в Україну. Але деякі коментарі носять неоднозначний характер…Досі прикро читати в цих коментарях, що начебто у паралімпійців невелика конкуренція, що медалі даються просто, також прикро чути, що паралімпійський спорт узагалі немає права на життя… Знову хочеться зацитувати слова Сушкевича: паралімпійці не збирали медалі як гриби у лісі – кожна перемога здобувалась не тільки за результатами копіткої підготовки, але й завдяки надзвичайним зусиллям наших спортсменів та їх сили духу. Долі секунд від медалі, пів подиху до спортивного щастя… Інколи це були трагедії. Ця Паралімпіада була найважча з точки зору напруженої боротьби за всю історію участі України в Паралімпійських іграх.

 

Навіть, наприкінці Ігор, вже на Церемонії закриття, нашим спортсменам вкотре прийшлось проявити свою консолідованість та твердий характер. Трапилась насправді незрозуміла ситуація: організатори свята порушили всю послідовність виходу команд, і Україна чомусь виходила останньою… Коли ми, пройшовши через своєрідний коридор шанувальників під голосні вигуки: «Україна!!!», вийшли на поле дійства Церемонії, для нашої команди не виявилось місць для розміщення. Дехто з організаторів порадив нам «розпорошитись» серед інших національних команд та глядачів, аби не заважати іншим. Українську команду не вдалось розпорошити – ми згуртовано стояли на своєму: команда повинна бути разом! Тоді в організаторів дуже швидко для національної паралімпійської збірної команди України знайшлись і місце, і стільці, і відповідні подарунки…

 

Хочеться згадати виступ нашої спортсменки Оксани Шишкової, в якої значні ураження зору: вона йшла по зледенілій трасі під час дощу і на віражі впала з висоти близько п’яти метрів «в кювет»… Благо, що на віражі був сніг. Ви думаєте, вона піднялася і зійшла з дистанції? Вона дерлася по цій кручі, видерлася по ній, стала на лижі і, практично, зціпивши зуби, дійшла до фінішу. Вона попала в кваліфікації в фінал сьомою, а у фіналі виборола п’яте місце. У неї медалі немає, але те, що ця спортсменка боролася до кінця, здобула п’яте місце, говорить про те, з якою силою духу боролися наші паралімпійці за українську перемогу.

 

Також хочеться згадати про відомого паралімпійця Олега Мунца - нашого тотально незрячого спортсмена. Під час дощу на дистанції він упав, зламав палець і, перемагаючи біль, дійшов до фінішу. На наступний день стартував уже із загіпсованою рукою, не зважаючи на вмовляння тренерів і фахівців. Олег Мунц - це людина, яка пройшла великий шлях в спорті. Він паралімпійський чемпіон, неодноразовий призер Кубків світу. Він також зайняв не призове, але високе для команди місце. Таких випадків мужності і напруженої боротьби було багато! В цьому контексті також згадується «пів подиху» Юри Костюка – лише долі секунд відділяли його від нагороди, Юлі Батенкової, Оленки Юрковської та багатьох інших спортсменів команди… По суті, тут «сховані» саме ці 9 четвертих місць нашої паралімпійської збірної команди як потенційні перемоги. Миті, яких не вистачило для…спортивного щастя.

 

І ми певні, саме потужний виступ та успіх паралімпійців, їх надзвичайна сила духу та воля до перемог, покликані вкотре дати надію усім іншим людям з інвалідністю на краще майбутнє, саме завдяки нашим чемпіонам та чемпіонкам влада вкотре повинна звернути увагу (ми певні ) на вирішення проблем усіх людей з інвалідністю. І це не тільки приклад України: такий феномен існує у всьому світі…

 

Плануючи майбутнє…Саме ці Ігри показали нам, куди потрібно рухатись, що розвивати, як працювати у вже теперішньому паралімпійському міжсезонні. Повертаючись до майбутніх планів: нещодавно журналісти запитували Валерія Сушкевича про те, чи будуть розвиватись, окрім лижних гонок, біатлону та дебютних гірських лиж, ще 2 види спорту, які вже традиційно репрезентовані Паралімпійськими іграми - керлінг та хокей. На сьогоднішній день, за словами Сушкевича, реально планується розвиток гірськолижного спорту, тому що і керлінг, і хокей – це дуже технічні та кошторисні види спорту. В ході Х Паралімпіади до Національного паралімпійського комітету України декілька разів звертались керівництва міжнародних паралімпійських федерацій, говорячи про те, що Україна вміє швидко вирішувати питання по спорту інвалідів, тож чи не бачите ви можливості зайнятися хокеєм? Але самі канадці були в шоковому стані від того, що не завоювали золото в Паралімпійських іграх в хокеї. Всі квитки було розкуплено на фінальну гру, багатьом представникам країн-учасниць цієї Паралімпіади не вдалось туди потрапити, включаючи Україну. Всі гуділи в очікуванні канадського фіналу, але його не відбулося - канадці не стали чемпіонами Паралімпійських ігор з хокею на своїй рідній землі. Валерій Сушкевич впевнений, що це – ще одна знакова ситуація, яка свідчить про посилення конкуренції на Паралімпійських іграх. Тому хокей для нас, як і керлінг – поки-що далека нереальна мрія, реальна ж мета – розвиток гірських лиж для спортсменів з інвалідністю.

 

До речі, роблячи акцент на розвитку гірськолижного спорту, ми вкотре розуміємо – за ним майбутнє: без належного розвитку гірськолижного спорту існує велика небезпека витіснення України зі світового рейтингу. До речі, саме гірськолижний спорт став важливим чинником, якщо порівнювати результати туринської і ванкуверської Паралімпіад. Результати виступу української паралімпійської збірної команди свідчать, що ми пропустили попереду себе дві країни світу: Канада і Словаччина стали між нами по золоту і третім місцем. Це дійсно так, але ми проаналізували ситуацію. За словами В.Сушкевича у період між Паралімпіадами в Турині і Ванкувері Міжнародний паралімпійський комітет збільшив кількість комплектів нагород не в біатлоні, не в лижних гонках, а в гірськолижному спорті. Тобто там, де ми практично не виступаємо. На Паралімпіаді-2010 лише один гірськолижник дебютував від України у двох видах спуску – слаломі та гігантському слаломі за так званою білою карткою – своєрідною заохочувальною ліцензією для розвитку виду спорту. Інші ж країни представили потужних спортсменів-гірськолижників… Це зіграло не на нашу користь. Із 62 комплектів нагород, які розігрувалися на Паралімпійських іграх, 32 були визначені як гірськолижні. І Словаччина, і Канада обігнали Україну по золоту саме в гірськолижному спорті. До речі, якщо навіть за кількісним складом згадувати комплекти нагород Паралімпіади в Турині та Ванкувері, то їхня кількість відрізняється: 58 та 64 відповідно, як відрізняється і кількість країн-учасників Ігор – 39 та 44 відповідно.

 

Ми це розуміємо, і саме тому започаткували на базі Західного реабілітаційно-спортивного центру можливості гірськолижного спорту для інвалідів та вдосконалення умов тренування для спортсменів-зимників з біатлону та лижних гонок на вже побудованих трасах. Дуже важливо, що на цій базі також передбачені реабілітаційні заходи для масового реабілітаційного напрямку для інвалідів України; також в майбутньому ми плануємо на основі вказаної бази започаткувати щорічні фізкультурно-реабілітаційні та спортивні заходи для інвалідів України, що також створить підґрунтя для пошуку нових спортивних талантів.

 

І те, що ми розбудовуємо фізкультурно-спортивні бази з реалізацією програм цілісної реабілітації людей з інвалідністю, які також стали чомусь «притчею во язицих», ще раз говорить про те, що ми – на вірному шляху… До речі, в Національного паралімпійського комітету їх тільки дві, перша – Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів, що в Євпаторії (літній оздоровчо-спортивний комплекс, що почав будуватись близько шести років тому, зараз активно функціонує у сфері підготовки олімпійців, паралімпійців та дефлімпійців, при цьому реалізує цілісний комплекс реабілітаційно-спортивних заходів для людей з інвалідністю), друга – нова база, вірніше лише перша черга Західного реабілітаційно-спортивного центру. Сьогодні це: готель, доступний для всіх, у тому числі для інвалідів, біатлонно-лижні траси – початок усіх начал для майбутнього розвитку та становлення зимових видів спорту серед спортсменів з інвалідністю та реабілітації людей з інвалідністю засобами фізичної культури і спорту. Здавалось би, ми маємо радіти, що такі бази - повністю пристосовані для всіх людей, включаючи людей з інвалідністю – існують і мають право на існування та розвиток задля загального блага. Скількох людей вони можуть поставити на ноги! Скількох - просто навчити життю з інвалідністю… Скількох видатних спортсменів вони можуть підготувати для України…Однак знову з’являються незрозумілі двозначні коментарі… Наша суперечлива українська натура і практично, національна риса характеру, не всім дозволяє порадіти цьому факту. Порадіймо ж щиро усім нашим перемогам в Україні і світі!

 

Що ж, знову ж таки, оптимістично налаштовуючись: паралімпійське золото важке…. І від цього воно для нас ще дорожче.

 

Наталя Гарач

Прес-служба НКСІУ

 

 
< Попередня   Наступна >