ссылка на стр. Паралімпійський рух в Україні   ссылка на стр. Дефлимпийский спорт
Головне меню
Головна
Паралімпіада2018
Новини
Відеоновини
Події
Статті
Пошук
Посилання
Контакти
Відеогалерея
Фотогалерея
Спорт інвалідів України
Паралімпійський
Дефлімпійський
Факти з історії спорту
Наші спортивні об'єкти
Національний центр
Західний центр
Тендери
Законодавство
Законодавчі акти
Пошук
Календар новин
Листопад ( 2018 ) :
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
<< Поперед. Наступ.>>
До нас завітали

free counters

Live Traffic Feed
РЯТУЙМО РАЗОМ!
Благодійний проект
Календар спортподій
. $database-
Спортивні рекорди

 

Спонсори
 

    


  

  

    

  

  

  

Медiа-партнери

ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ ОБОЗРЕВАТЕЛЬ


bigmir.net


isport


convergo


Луверс


Партнери

lifecell

Їх oб'єднaлa спoртивнa дoля Надіслати електронною поштою
Написав Прес-служба НКСІУ   
08.06.2010

kononova_320x200.jpgУ цих мужніх і сильних духом дівчат різні життєві шляхи, та їх об'єднує те, що допомагає протистояти будь-яким примхам долі, - спорт. Вони очолили українську збірну цьогорічних Паралімпійських ігор у Ванкувері і повернулися на батьківщину блискучими переможницями з біатлону та лижних гонок.  

 

Це дев'ятнадцятирічна Олександра Кононова - володарка трьох золотих та однієї срібної медалей, і двадцятисемирічна Олена Юрковська - чемпіонка та срібна й бронзова призерка.

 

Для Олександри Х Паралімпіада стала яскравим дебютом. А ось для Олени це не перші змагання такого рангу. Справжній тріумф їй принесли туринські зимові lena_1_320x200.jpgПаралімпійські ігри 2006 року. Тоді українку визнали найкращою спортсменкою. А в Швейцарії на неї чекала ще одна престижна нагорода "Спортивна зірка". Оцінила заслуги чемпіонки й рідна країна, присвоївши звання Героя України.

 

А ось із чого усе починалось і як живеться дівчатам у повсякденні, відверто розповідають вони самі.

 

- Так судилося, що я з'явилася на світ з ураженням правої руки, коротшої за ліву на тринадцять сантиметрів, - каже Олександра. - Але ця фізична вада ніщо у порівнянні з душевною раною, яка вразила мене з раннього дитинства. Майже у два роки мама й тато покинули мене з молодшою сестричкою, і нас виховували мамині батьки. Досі вдячна стареньким, котрі піклувалися про мене.

 

Змалечку пам'ятаю себе жвавою і веселою. Хоча рука й викликала дискомфорт, але це не заважало спілкуватися і дружити з однолітками, та й у школі ставилися до мене з розумінням.

 

- Ще маленькою любила шити своїм лялькам гарне вбрання. Тому бачила себе дизайнером одягу, - долучається до розмови Олена. - Я навіть не могла уявити, що на мене чекає спортивна кар'єра. Тоді через непоправне ураження ніг така можливість здавалася фантастичною. Бо у трирічному віці я перенесла вторинну форму вітряної віспи, що викликала гангрену ніг, і їх довелося ампутувати майже до колін. Відтоді потрібно було звикати до візка й незручних протезів. Та попри все я зростала активною дівчинкою і раділа навколишньому світу. А ось у школі вже відчула образливе ставлення з боку однокласників. Для мене це було сильне психологічне випробування, я переживала, що не така, як усі. Рятувала підтримка близьких та подруг, які не відвернулися від мене. Але навчання довелося продовжувати вдома.

 

- Як відбулося ваше знайомство зі спортом?

konon_17_0320x200.jpg- Біля мого села Шевченкове вже давно проходять тренування лижників, - говорить Олександра. - Ще малою я з цікавістю спостерігала за юнаками та дівчатами, котрі стрімко мчали вперед, наздоганяючи вітер. Довго не наважувалася підійти до тренера й попроситися у команду. І десь у дванадцять років переборола таки відчуття страху й спробувала стати на лижі. Я була такою невпевненою у собі, але щира підтримка мого наставника Анатолія Завєдєєва надала мені силу і наснагу тренуватися та працювати над собою.

 

Свій спортивний шлях розпочала у команді здорових ровесників. Однак, узявши участь у кількох змаганнях з лижних гонок, зрозуміла, що вада руки серйозно заважає. Тому вирішила звернутися до "Інваспорту". Мене охоче прийняли до складу збірної команди України з зимових видів спорту серед спортсменів з проблемами опорно-рухового апарату. І починаючи з Кубка світу-2007, я щорічна багаторазова чемпіонка з біатлону та лижних гонок серед інвалідів.

 

- Коли я з родиною переїхала з Івано-Франківщини до містечка Макарова Київської області, не знала що робити, - згадує Олена. -Мама теж переймалася моїми клопотаннями. Їй підказали, що існує Київський обласний центр "Інваспорту", де займаються спортом люди з проблемами зі здоров'ям. Отже, своє знайомство зі спортом розпочала із занять волейболом, щоправда, сидячи. Паралельно захопилася і настільним тенісом. Я зрозуміла, що спорт - це моє, тож попри чималі зусилля хотілося дедалі тренуватися і брати участь у змаганнях. Проте відчутно боліли плечі й руки, бо саме на них у волейболі лягало більше навантаження. Тому було вирішено спробувати лижі та біатлон. Опановувати ці види спорту допомагали тренери В. Козаков та М. Ворчак. Їхній професіоналізм і небайдуже ставлення до таких спортсменів, як я вчить наполегливо працювати й не здаватися..

 

- Чим заповнюєте вільний час?

 

- Дуже люблю вишивати і малювати, - перехоплює ініціативу Саша. - Ці заняття для мене - справжня терапія від усіх негараздів. У такі хвилини мимоволі замислюєшся про життя, скоєні вчинки, помилки, про ставлення до оточуючих тебе людей. І, звичайно, можна помріяти про міцну, дружну сім'ю, яку хотіла б мати у майбутньому. Не забуваю і про навчання, адже я студентка Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету факультету фізичного виховання.

 

- Сидіти на одному місці - це не про мене, - додає Олена. - Життя таке коротке, тому потрібно використовувати будь-яку можливість, аби спробувати щось нове й цікаве. Була у мене давнішня мрія стрибнути з парашутом. І декілька років тому мені це вдалося зробити, щоправда, з інструктором, але відчуття польоту незабутнє. Не пропускаю нагоди проїхатися верхи. А ще нерідко виїжджаю з родиною на природу: посидіти біля вогнища - велика насолода.

 

Наталка ЩЕРБАНЬ, Урядовий кур'єр

 
< Попередня   Наступна >