ссылка на стр. Паралімпійський рух в Україні   ссылка на стр. Дефлимпийский спорт
Головне меню
Головна
Паралімпіада2018
Новини
Відеоновини
Події
Статті
Пошук
Посилання
Контакти
Відеогалерея
Фотогалерея
Спорт інвалідів України
Паралімпійський
Дефлімпійський
Факти з історії спорту
Наші спортивні об'єкти
Національний центр
Західний центр
Тендери
Законодавство
Законодавчі акти
Пошук
Календар новин
Жовтень ( 2018 ) :
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
<< Поперед. Наступ.>>
До нас завітали

free counters

Live Traffic Feed
РЯТУЙМО РАЗОМ!
Благодійний проект
Календар спортподій
. $database-
Спортивні рекорди

 

Спонсори
 

    


  

  

    

  

  

  

Медiа-партнери

ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ ОБОЗРЕВАТЕЛЬ


bigmir.net


isport


convergo


Луверс


Партнери

lifecell

Валерій Сушкевич: основна причина нереалізованості потенціалу людей з інвалідністю - бар’єрність Надіслати електронною поштою
Написав Прес-служба НКСІУ   
20.10.2008

_dsc7581_320x200.jpgНа сьогодні в Україні налічується 2.670 млн. інвалідів, тобто трохи більше 5 відсотків населення. Як вони почувають себе у суспільстві? Чи можуть  працювати, приносячи користь собі та державі? Як провадиться реабілітація, в тому числі і медична, для цих людей, щоб не тільки покращити їх функціональний стан, а перш за все, повністю інтегрувати у суспільне життя?

Своїми роздумами про це поділився з нашим кореспондентом Голова комітету Верховної Ради України, Голова Національної Асамблеї інвалідів України,  Президент Національного Комітету спорту інвалідів України, Валерій Сушкевич.

 

Запитання: Валерію Михайловичу, дозвольте, перш за все привітати Вас з званням Героя України. Впевнені, що це високе звання нашої держави Ви заслужили не тільки тим, що наша паралімпійська збірна команда завдяки Вашим організаторським талантам, силі духу та неймовірній працелюбності, виборола на ХІІІ Паралімпійських іграх четверту світову позицію, завоювавши 74 медалі. Переконані, що тільки за Ваші с особисті досягнення, за Вашу волю до перемог у всьому, Ви достойні цього найвищого звання. Адже Ваш потенціал – надзвичайний.

Принагідно скажіть, будь ласка, що Ви думаєте взагалі про потенціал людей з інвалідністю, зокрема інвалідів в Україні?

Відповідь

Дякую за теплі слова…Я вважаю, що потенціал інвалідів в українському  суспільстві поки що не оцінений. І взагалі говорити про їх потенціал  – не зовсім вірно. Давайте поставимо питання по-іншому. Що може зробити людина, будучи інвалідом чи здоровою людиною, для суспільства. Є талановиті,  геніальні люди різних напрямків – музиканти, композитори, математики, вчені  і т.д.. В них природою, генетикою закладені ці таланти. Питання в іншому: наскільки суспільство  цивілізовано, щоб дати  проявитися цим талантам. Я вважаю, що питання тут більше у правовому аспекті. Якщо людина отримала освіту і почала працювати, вона вже почала реалізовуватися:  спочатку  - в малому, а потім  - у більшому.  Чому?  Бо  існує  високий рівень доступності.

Якщо говорити про інвалідів – їх потенціал на даному етапі  обмежений. І найважливіша проблема тут, з моєї точки зору, неприйняття їх суспільством, тобто існування суцільної ізоляції по відношенню до людей з інвалідністю. Основна причина нереалізованості їх потенціалу   -  бар’єрність.  Вона  проявляється у всьому, починаючи з дитячого садочка, коли маленький громадянин починає спілкуватися з собі подібними і відчуває  відчуження, закінчуючи школою, яка залишилася недоступною, як по суті,  так і архітектурно.  Я вже не говорю про роботу і робоче місце. Одна із найболючіших проблем тут – працевлаштування. І в цьому я бачу найбільше ущемлення реалізації потенціалу інвалідів.

 

 

 

Запитання: Валерію Михайловичу, на Вашу думку, яка самооцінка інвалідів і чи впливає вона на їх власне життя?

Відповідь:

Що стосується самооцінки,  тут є поєднання  двох незвичних  негативів.

Перший я вже назвав – це ізоляція інваліда суспільством. Якщо говорити про радянський період, то система ізолювала інваліда, даючи йому певний, але не достатній рівень пенсійного забезпечення, засобів реабілітації. Живи, як можеш... Отримати освіту в той час інвалід також не міг. Йому могли надіслати вчителя, який надасть основи початкової освіти.  А інші науки – фізика, математика, українська та російська мови і т.д. - були недоступні. Забезпечення освітою того часу було більше  схоже на фікцію.

Другий негатив – занижена самооцінка, яку інвалід, бачучи ставлення держави до себе, формував у собі. Рухаючись назустріч першому негативу,  формуючи другий негатив, все це штовхало інваліда у прірву остаточної ізоляції.

Тобто з однієї сторони держава обумовлює передумови ізоляції, з іншої - сам інвалід формує власні дії з самоізоляції.   Ця типова для пострадянського періоду ситуація створює страхітливу картину життя інваліда на рівні квартири або обмеженого міського  середовища. І сьогодні, нажаль, це діючі реалії життя інвалідів.

Але при існуючих негативах є певні зрушення і досягнення.  Ті ж французи, англійці, американці до цих пір не можуть зрозуміти того,  як в цих умовах тотально сліпий спортсмен–паралімпієць з України  має та реалізує свій потенціал на рівні світових здобутків, як може досягати вершин світових спортивних результатів. А сталося це тому, що в державі розпочалися перші кроки реформ, які дозволили  зробити соціальне середовище частково безбар’єрним. Подібні зрушення є і в інших областях прояву можливостей інвалідів, наприклад у творчості, працевлаштуванні.

Проблема  суспільства, на мій погляд, у тому, що воно не сприймає інваліда як особистість, яка може приносити користь собі і державі. Суспільство сьогодні, ізолюючи інваліда, само уражене важкою хворобою. І саме одужання суспільства – одне з можливих наших етапних  досягнень. В окремих напрямках є надія на одужання, в прикладах  паралімпійського руху, створенні такої освітньої інституції як університет “Україна”, де передбачені всі умови для  інтеграції та адаптації інвалідів у суспільство.

 

 

Запитання: Валерію Михайловичу розкажіть, будь-ласка, про медичну реабілітацію, її фінансування, цифри, чи достатній рівень медичної реабілітації в Україні.

Відповідь:

На жаль, сьогодні я не готовий назвати Вам цифру по медичній реабілітації. Є окремі інститути медичної реабілітації - Український державний науково - дослідний інститут  медико - соціальних проблем інвалідів, що в Дніпропетровську та Український державний науково-дослідний інститут реабілітації інвалідів Козявкіна у Трускавці, - де проводиться медична реабілітація інвалідів.

Медична реабілітація, на мій погляд  – це процес, який здійснюється  по відношенню до хворого  зі стійкою патологією  і повертає  його у здорове  суспільство.  Крім неї є і інші види реабілітації:  фізична, психологічна та інші.

Мені здається, що в охороні здоров’я не вистачає системності реалізації медичної реабілітації щодо інваліда. В Швеції, наприклад, є  цілісний комплекс заходів,   які разом  з медичною реабілітацією  виводить спинального хворого на рівень самодостатності. Яскравий прояв такої системності я бачу в реабілітації спинальних хворих, які відразу після травми спини попадають в систему, починаючи від первинної допомоги і закінчуючи мінімізацією його проблем, наслідками травми.  Результат цього процесу - коли інвалід, все-таки знаходячись у візку, готовий до життя у суспільстві.

Але відповідаючи на ваше питання, чи достатня сума на медичну реабілітацію, впевнений, що – ні.

 

 

Запитання: Валерію Михайловичу, скажіть чи провадиться медична реабілітація у Національному центрі параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів?

Відповідь:

Що стосується Національного центру параолімпійської та дефлімпійської підготовки, я не вважаю медичну реабілітацію базовою для цього центру. В Центрі, що в Євпаторії, здійснюється фізкультурно-спортивна, фізична та соціальна реабілітація. Також організовуються оздоровчі заходи, які  дають надзвичайно позитивний результат для інвалідів.

Справа в тому, що в Центрі повністю відсутні чинники суспільної ізоляції, які притаманні нашому суспільству, і людина з інвалідністю, навіть знаходячись у візку, може себе проявити у повній мірі. Крім того, говорячи про життєдайну силу спорту, я хочу наголосити на тому, що ні один паралімпієць не вважає себе інвалідом. Після центру в Євпаторії він може повністю себе проявити, починаючи від освіти і закінчуючи створенням сім’ї.   Паралімпійці відчувають свої можливості і здатні жити як повноцінні громадяни з усіма проблемами здорових людей. А їх у наших громадян чимало...

 

 

Запитання: Валерію Михайловичу, що Ви як депутат та Голова Комітету Верховної Ради України змогли б зробити  для підняття медичної реабілітації?

Відповідь:

Для реалізації державної політики щодо впровадження всіх видів реабілітації, які необхідні для людей з інвалідністю, я робив і понині роблю все, що в моїх силах для підняття цього виду реабілітації.

Я – автор закону “Про реабілітацію інвалідів”. Закону, який увібрав в себе всі види реабілітації і хотів би добитися  повного його виконання. Але це потребує прийняття відповідних нормативних актів.

Якщо говорити про медичну реабілітацію в цілому, то починаючи з того ж Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідів і закінчуючи всіма інституціями з реабілітації,  я буду добиватися  повного їх фінансування та уваги з боку держави.

Медична реабілітація кореспондується з вирішенням питань протезування. І мені хотілося б,  щоб вирішення питань медичної реабілітації та протезування було більш досконалим. Мені хотілося, щоб питання протезування було поставлено на правову основу. Щоб не склалась ситуація, коли чиновник на основі тендеру вирішує який протез,  ортез або візок - активний, побутовий, медичний - потрібен інваліду. У світі існує єдиний підхід до цього – індивідуальний, який в Україні на сьогодні не працює. На мій погляд, принцип тут  повинен бути таким: сума на протезування повинна надійти тій  протезно–ортопедичній організації, яка виготовить необхідний протез, визначений лікарем разом з інвалідом. Сьогодні, нажаль, в протезній промисловості склався  парадокс, який працює на виснаження  бюджету: при зростаючих видатках на протезування і при збільшенні вартості протезної одиниці, рівень забезпечення інвалідів протезами стає все гіршим.

 Хоча хочеться відмітити один надзвичайний позитив, що стався саме на церемонії вшанування Прем’єр-міністром України чемпіонів та призерів ХІІІ Паралімпійських ігор. Саме 29 вересня 2008 року привселюдно, у прямому ефірі, Ю.Тимошенко пообіцяла виділити 100 млн. гривен для забезпечення протезування інвалідів України, а також 40 млн. – для вирішення житлового питання для людей з інвалідністю. А це – потужний крок українського уряду назустріч людям з інвалідністю.

Окрім того, хотілось би, щоб на становлення медичної реабілітації вплинули системні зміни, які проходять  в охороні здоров’я. В процес цих змін конче необхідно включити  і медико-соціальну експертизу (МСЕК), яка  також має свої проблеми і не лише тому, що знаходиться в стінах Міністерства охорони здоров`я. Треба пам’ятати, що МСЕК - це експертна комісія, і саме тому вона за визначенням повинна бути незалежною. Можливо настав час, коли нам необхідно  подумати про російський досвід, де вона визначена як незалежна інституція в системі виконавчої влади і носить незалежний характер.

 

 

Запитання: Валерію Михайловичу, щоб Ви хотіли побажати лікарям України з приводу вищесказаного?

Відповідь:

Перш за все,  я хотів би, щоб медична реабілітація була виділена в  окремий напрямок, який потребує  серйозної наукової школи та уваги з боку відповідних спеціалістів.

По - друге. Побажання, щоб медицина стала доступною для інвалідів, принаймні - архітектурно. Потрібно допомогти медикам виконати  Укази Президента України,  зробивши  медичні заклади архітектурно доступними.

Глибоке прохання до медиків -  більше приділяти  уваги дитячій інвалідності. На етапі становлення дитини медична реабілітація може дати  феноменальні результати, особливо якщо лікарі працюватимуть у союзі з батьками. Разом вони можуть творити чудеса. І тут я бачу широке поле діяльності для лікарів у плані порятунку маленького громадянина держави від глибокої інвалідності.

Медична галузь  потребує глибокого реформування. І тут потрібно говорити про етапи реформування, починаючи з страхової  медицини і рухаючись далі.

У цілому, хотілося б побажати того,  що мені допомагає все моє життя – оптимізму. Тому що віра у краще майбутнє – це надія, що вдасться багато зробити,  добитися кращих результатів для людей, які потребують Вашої допомоги.

 

 

Запитання: І на останок, 24 вересня 2008 року у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку Президент України В.Ющенко підписав Конвенцію ООН про права інвалідів та Факультативний протокол до неї. Як Ви вважаєте, Валерію Михайловичу, це позитивно для інвалідів України? Яким буде наступний крок нашої держави у цьому питанні?

Відповідь:

Вважаю це безпрецедентним кроком по відношенню до всіх людей з інвалідністю – громадян України. Інваліди України боролись за це не один день – з часу підписання та ратифікації цього унікального міжнародного правового акту першими країнами (цікаво, що, першою була у цьому плані Ямайка!), аж до вересня цього року(До речі, з 3 травня 2008 року Конвенція набула чинності!..).

 

Даний документ направлений для повного забезпечення всіх прав та свобод людей з інвалідністю і, що не маловажно, на попередження всіх форм дискримінації стосовно інвалідів. Саме ця Конвенція документально закріплює накопичений міжнародний досвід у формуванні політики держав-підписантів по відношенню до людей з фізичними обмеженнями. Для держав, які підписали Конвенцію, вона стає юридично обов’язковим документом після ратифікації. Крім того, Конвенція надає можливість провадити перевірку її здійснення, що буде відігравати важливу роль у забезпечення виконання державами їхніх зобов’язань. До речі, у Факультативному протоколі до Конвенції включена можливість звернення зі скаргою до Комітету ООН з прав інвалідів для окремих осіб і груп осіб у випадку, коли вичерпані всі можливості допомоги на національному рівні.

 

Все це свідчить, що цей міжнародний документ є надзвичайно важливим для людей з інвалідністю, він розширить можливості інвалідів і забезпечить їхні права у всьому світі  - незалежно від їх нозологій, соціального статусу чи матеріального становища.

 

Наступний логічний крок для нашої держави  - це ратифікації Конвенції, яку, згідно нашого законодавства має здійснити Верховна Рада України. Тому так важливо, щоб вона наразі працювала і змогла внести у план роботи ратифікацію Конвенції про права інвалідів. Цього з нетерпінням очікують мільйони людей з інвалідністю в Україні, адже саме Конвенція допоможе зняти тотальну бар’єрність нашого суспільства по відношенню до них, забезпечить їм основне право, яке має кожна людина – право на справжнє – неізольоване і повне життя.

 

До речі, саме 23-24 жовтня 2008 року у м. Київ ВГСПО «Національна Асамблея інвалідів України» спільно з Комітетом Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів та Представництвом ООН в Україні проводять Міжнародну конференцію: «Національні стратегії впровадження Конвенції ООН про права інвалідів: політика, досвід, практика», в якій братимуть участь народні депутати України, представники Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, профільних міністерств та відомств, міжнародних інституцій, державних структур 12 зарубіжних країн, лідери українських та зарубіжних неурядових організацій інвалідів, представники правозахисних організацій, засоби масової інформації. Конференція покликана сприяти поглибленню знань та досвіду представників урядів та неурядових організацій людей з інвалідністю різних країн, міжнародних інституцій, правозахисних організацій щодо розробки та впровадження національних стратегій та планів дій по виконанню положень Конвенції ООН про права інвалідів. Вона покликана стати своєрідним механізмом подальшого впровадження потужних положень Конвенції про права інвалідів в життя.

 

Газета "Без Бар'єрів", автор публікації Наталія Гарач

 

 
< Попередня   Наступна >